| Любимые цитаты: |
- Я хотів сказати: ради Бога, якщо ви так дуже прагнете свободи і радості, то хіба не бачите, що їх немає поза вами?
Літаючи самому, буває самотньо.
Все ж таки постався до своєї смерті хоч із якоюсь та серйозністю. Сміх дорогою на ешафот зазвичай буває незрозумілий менш просунутим життєформам, і вони назвуть тебе безумцем.
По житті тебе веде замкнена в тобі весела примарна істота, сповнена спраги пізнання, яка і є твоє справжнє „Я”. Ніколи не відвертайся від можливого майбутнього, доки не переконаєшся, що тобі в нього нічого навчитися. Ти завжди вільний передумати і вибрати собі яке-небудь інше майбутнє чи яке-небудь інше минуле.
Повір у те, що ти знаєш усі відповіді, і ти їх знатимеш.
- Слухай, - гукнув він мені зі своєї кабіни. – Цей світ? І все в ньому? Ілюзії, Річарде. Ти розумієш це? – На його обличчі не було усмішки, ніби він несподівано розгнівався на мене за те, що я не знав усього цього раніше.
Узи, що пов’язують твою справжню сім’ю, не є кровними, вони базуються на повазі й радості, які відкриваються нам у житті одне одного. Не часто члени однієї сім’ї виростають під одним і тим самим дахом.
- Все схоже взаємопритягується, - пробурмотав він, впустивши скибочку персика.
- Що?
- Космічний Закон.
- А-а.
Ти вже все це знаєш, тільки поки що не усвідомлюєш цього.
- Я хочу сказати, що ми вже зустрічалися три або чотири тисячі років тому, плюс-мінус день. Нам подобаються однакові пригоди, напевно, ми однаково ненавидимо тих, хто руйнує, однаково радіємо, узнаючи нове, і пізнаємо його приблизно з однаковою швидкістю. Пам’ять у тебе краща. Наша зустріч – лиш ілюстрація до того, що „Все схоже взаємопритягується”.
- Ми – задерикуваті й пустотливі істоти, веселі діти Всесвіту. Ми не можемо померти, і нам, як і ілюзіям на екрані, ніщо не може зашкодити. Але ми можемо повірити в те, що нам дуже зле, і уявити це в найбільш жахливих і болісних подробицях, на які тільки здатні. Ми можемо повірити в те, що ми жертви, що нас убивають чи що ми когось убиваємо, і що ми – лише пішки в боротьбі милосердної Долі і лихого Фатуму.
- У нас багато життів? – запитав я.
- Скільки фільмів ти подивився?
- Ага!
- Фільми про життя на цій планеті, про життя на інших планетах; все, що має простір і час, - лише фільм і ілюзії, - сказав він. – Але поки що в наших ілюзіях ми можемо багато чого навчитися і непогано потішитися, правда?
-Багато хто вибирає собі життя тому, що їм подобається бути і працювати разом із друзями. Актори з сьогоднішнього фільму і раніше грали разом – „раніше” чи „пізніше” – це залежить від того, який фільм ти подивився першим; ти навіть можеш бачити їх на різних екранах одночасно. Ми купуємо собі квитки на ці фільми, оплачуючи вхід своєю згодою повірити в реальність простору і реальність часу... ні те, ні інше не справжнє, але той, хто не хоче заплатити цю ціну, не може з’явитися на цій планеті чи взагалі в будь-якій просторово-часовій системі.
-А є такі люди, які зовсім не мали життів у просторі-часі?
-А є такі люди, які зовсім не ходять у кіно?
-Зрозумів. Вони навчаються інакше?
- Ти маєш рацію, - сказав він, задоволений мною. – Простір-час – це досить примітивна школа. Але багато людей тримаються цієї ілюзії, навіть якщо вона й нудна, і вони не хочуть, щоб у залі запалили світло передчасно.
|
