| О себе: |
Моє життя С. Пахольчук Минуле життя. Взагалі, я весела людина. Люблю проводити з друзями весело час, подорожувати, а особливо відпочивати на озері. Раніше, я не був відкритою людиною, легко виходив із себе, ніколи не пробачав тим хто мене ображали. Я пам’ятав довго, провини і робив усе, щоб відомстити. В тринадцять років познайомився з хлопцями, які були набагато зліші за мене і хотіли силою добитися авторитету серед однолітків. І ми почали діяти. Бійки, випивка, дискотеки надовго увійшли у моє життя. В 14 років мене і моїх «друзів» почали безкоштовно впускати на усі дискотеки у моєму місті, чому? Охорона боялися, що ми їх поб’ємо за те, що не слухали нас. В 15 років в мене розпочалися проблеми з міліцією. В дома постійні скандали, сварки, через які я ставав, ще злішим, а усю злобу виливав на інших. В компанії був веселий, кумедний, але я боявся залишатися один, тому що постійно чув думку: «Ти нікому не потрібен». Мені не подобалось усе, що я робив, я ненавидів себе!!!!! Я робив усе це, щоб заповнити порожнечу, яка з’їдала мене із середини. Зараз я усвідомив, що це порожнеча, яку може заповнити лише Бог. Ні горілка, ні весела компанія, ні легкі наркотики не заглушать ту пустоту, її заповняє тільки Бог. Як я примирився з Богом. З 16 років, по ночам я чув голос: «навіщо ти живеш? Тебе ніхто не любить. Навіщо ти живеш, ти ніщо – вбий себе!». Колі мені виповнилося 18 років, я вирішив стрибнути з дерева із шнурком на шиї. Пам’ятаю їду в автобусі і думаю: «писати останнього листа чи ні», і ось в мої очі несподівано подивилася старенька жіночки і сказала: «іди в церкву, ти думаєш про гріх». Після цих слів в мене була думка: «звідки вона знала, що я хотів вчинити гріх?». Через деякий час мене запросили в Дім Молитви, я пообіцяв прийти. В неділю о 8.00 я вже не спав, а думав: «іти чи не іти?». І несподівано почув тихий глос у серці він був тихий, м’який і відчув любов яка заспокоїла мене: ти обіцяв іди! Я вдягнувся і пішов на служіння, зайшов сів і зрозумів, що буду приходити на служіння постійно. Літом 2006 р. я поїхав у християнський молодіжний табір. В черверг 17 серпня 2006 року попросив у Бога пробачення за свої гріхи, я плакав, як дитина! Після того я перестав відчувати пустоту у серці, тому що її заповнив сам Бог. З моїх плечей немов впав мішок з якимось тягарем я біга по таборі стрибав від радості, тому що Бог мене простив. Після покаяння. Моє життя повністю змінилося. Я радію, що Бог не дозволив мені вбити себе |
