| Любимые цитаты: |
"Хлопець сунувся серед них із пристрасним трепетом, немов усі очі дивились для нього і всі рухи для нього діялись, немов він приймав цей строкатий парад героїв, нікчем і посередностей, шчо проходив перед ним стрункий, поривний, співучий. І от вони зараз такі близькі йому і між собою, такі прості й спізнанні, а за мить підуть кожне у свій дім, у свою любов, у свої думки, у свої нахили, у свої розумності й дурниці. Там, на окремих ділянках, обробляють вони лани свого минушчого існування, вирошчують радісні й розпачливі квітки свого мізерного життя, там на кожного чекає те, шчо не чекає на иншого, може подібне, але втілене в инші почування, забарвлене в инші відтінки, розлите по шлянках иншого скла, візерунків і якости. Бо для кожного з них світ починаєсь і гасне, постає і зникає в маленькому розтині гошніх повік. Люди – різні! Божевільно відмінні попри разючу зовнішню схожість! І він бачив їх яко єдину істоту, що пошарувалась на різноманітну безліч, яко єдине обличчя, поділене й змінене в кривих дзеркалах на тисячі облич, шчо з них кожне зберегло свою загадку – загадку людини" (Валеріян Підмогильний «Місто»).
"Шлях Лятуринської лежав від аскетизму малюнку голкою на камені до пишности найбуйнішої орнаментики і від стриманої приглушености почувань до їхнього шчонайбільшого розросту, хоч завжди без їхнього демонстрування і без гістерії. Але дивним дивом це ніколи не був перегляд старих позицій і зречення. Поетка завжди лишалася вірна їм. Та водночас це не була вірність силувана, вірність наперекір самій собі, вірність з обов’язку. Це було безнастанне поширювання раз узятої мелодії. Так ніби почалася гра примітивною дудкою, а далі все нові і все складніші інструменти приєднувалися, і наприкінці дудки вже не чути, грає потужна оркестра скрипок, флейт, труб, арф і дзвіночків, – але в суті речі це все та сама тема. Так наче річка почалася ледь помітним струмочком і, підсилювана дошчами, зміцнювана допливами, ширшала й ширшала, невпізнанною стала, а все в тому ж напрямі бігла, до того ж наперед відчутого й накресленого моря" (Юрій Шерех «Semper Fidelis»). |
