THE ART OF TRAVEL

Ми з тих, хто замість теплого дому віддав перевагу перехрестю шляхів. Ми звично називаємо ліжком верхню полицю купе, ми молимося богу подорожей і граємо на гітарі провідницям, жрицям храму поїздів. І точно знаючи, що людину в дорозі заколисує стукіт коліс, ми його вже не чуємо. Для нас не існує світу за вікном, лише відблиски дня і плями ночі, наші кроки стали плавними, ми не втрачаємо рівноваги коли під ногами вигинається світ, ми не прагнемо до кінцевої мети, тому що її немає... Є дорога і чай у склянці, є полустанки і випадкові супутники долі, є дика бродяча душа, яка не знає втрат, але відчуває, як проросли в неї шпали. Для нас легке слово «прощавай» і важка любов. І така звична тяжкість на плечах, чи то рюкзака, чи то неба, і так шалено пахне травою, вітром і зірками, і так природно зробити новий крок, і так дивно завмерти на місці. У нас не живе спокій, друже мій, він осипається хлібними крихтами в крики голодних птахів. (с) Аль Квотіон