СС Галичина

У березні 1943 р. керуючий генеральною округою «Галичина» бригадефюрер СС Отто Вехтер, який дуже прихильно ставився до українців, налагодив співробітництво з Центральним Комітетом Володимира Кубійовича (Українські Представники) і попросив дозвіл на формування поліційного полку «Галичина». Г.Гіммлер підтримав ініціативу Вехтера і запропонував у подальшому розгорнути полк у дивізію. Створену у Львові для цієї мети Військову Управу очолив галицький німець Альфред Бізанц, колишній полковник УГА, людина, досить відома у Західній Україні. Але реально повноваження Управи були мінімальні, навіть ті поради, котрі вона давала німцям, залишалися тими без уваги. У переговорах с д-ром Отто Вехтером представники української сторони наполягали на виконанні таких вимог: Дивізія повинна бути українською у складі німецької армії (а не німецькою, складеною з українців), що повинно знайти відображення у назві, зовнішніх відзнаках і у командному складі; Дивізія має формуватися у складі Вермахту, оскільки частини «Waffen-SS» не мали духовної опіки над військовослужбовцями, а це мало велике значення для українських вояків; Моторизація дивізії до такого ступеню, щоби вона мала всі види зброї, включаючи танки; Дивізія в цілому та її окремі частини не можуть використовуватися проти власного народу. Лише невелика частина цих вимог була виконана. За рішенням Гіммлера дивізія не мала права носити назву «українська», щоб не пропагандувати ідею незалежності України, вона повинна зватися «галицькою» і складатися із мешканців тієї країни, яка раніше належала Австрії, тобто із «австрійських галичан», а не з українців. Сучасний державний герб України — «тризуб» — був тільки на прапорі дивізії, а основною відзнакою дивізії став «галицький лев». Всі командні пости від батальйону і вище тимчасово передавалася до рук німців. Командиром дивізії було призначено бригадефюрера СС Вальтера Шиммана, якого змінив 20 листопада 1943 р. бригадефюрер СС Фріц Фрайтаг, колишній офіцер таємної поліції, пізніше командував полком у єдиній дивізії поліції на фронті (4. Ss-Polizei-Panzergrenadier Division). Фрайтаг був дуже честолюбною людиною, підозріло ставився до своїх коллег і за своїм характером взагалі мало підходив для керування дивізією. Дивізія увійшла до складу «Waffen-SS» разом з іншими національними формуваннями, але для неї було зроблено виняток і «Галичина», єдина з усіх різнонаціональних дивізій СС, отримала опіку католицьких, а потім і православних священиків. Сформована дивізія була як напівмеханізована, але не «Panzergrenadierdivision». Обіцянка використовувати українців тільки на східному фронті також не була повністю виконана. Українська сторона погодилася на всі ці обмеження, вважаючи їх тимчасовими і такими, що будуть зняті після того, як дивізія покаже себе у боях. Набір добровольців проводився у травні-червні тільки серед українців, що проживали на території нинішніх Львівської, Тернопільської та Івано-Франківської областей. Пізніше в дивізію вступали представники інших регіонів, наприклад, т.зв. Волинський легіон, і навіть полонені червоноармійці. На 18 червня 1943 р. записалося 84 тис. добровольців, 52 тис. з яких пройшли медкомісію, але у дивізію було зараховано тільки 13 тисяч. Після комісування захворілих та отримавших «бронь», чисельність майбутньої дивізії становила 11,5 тис. чоловік, і у листопаді 1943 р. додатково було призвано ще 6 тис., так що в учбові табори відправили 17 200 чол. Після наближення фронту бажаючих записатися до дивізії стало набагато більше, тому що молоді залишалося або бути мобілізованим до Червоної Армії, або «йти до лісу». Тому із добровольців сформували ще пять поліційних батальйонів. 17 червня 1943 р. колишні офіцери та підофіцери першими відправилися на перепідготовку: піхотинці — в Лешани, артилеристи — в Бенешов у Чехії, піхотні артилеристи — в Бреслау-Лісса в Сілезії. 18 червня транспорт відправився також у Брно і на польський військовий полігон «Гайделягер» біля Демби