Семіотика

Основоположниками семіотики є американський філософ і логік Чарльз Сендерс Пірс (Charles Sanders Peirce, 1839—1914) і швейцарський лінгвіст Фердинанд де Соссюр (Ferdinand de Saussure, 1857—1913). Зазвичай вважається, що саме Пірсу, що так любив створювати нові терміни, ми зобов'язані терміном «семіотика»(хоча насправді цей термін запропонував ще Локк, в останніх рядках свого «Досвіду про людське розуміння»). Соссюр же дав новій науці назву «семіологія», що набула більшого поширення в теоретичній лінгвістиці.ублікациі Пірсу охоплюють період з 1867 року до кінця його життя, проте вони були невеликими за об'ємом, нечастими і зазвичай малодоступними, жодну із задуманих їм великих книг Пірс так і не встиг завершити, і широкого поширення його ідеї набули лише в 1930-і роки, коли були опубліковані його архіви.Соссюр взагалі нічого по даній темі не написав (окрім розрізнених заміток, які були знайдені і опубліковані лише в другій половині 20-го століття), і його ідеї сталі відомі завдяки посмертній (у 1916 році) публікації записів прочитаних ним курсів лекцій, зроблених і згодом відредагованих його учнями.Одним з перших, хто взявся за вироблення основних понять семіотики, був німецький логік і філософ Готлоб Фреге (1848—1925), і, хоча, на відміну від Пірсу і Соссюра, він не створив детально розробленої концепції, декілька його статей («Про сенс і значення» (1892), «Думка: логічне дослідження»), присвячених семіотиці, є класичними.Серед перших дослідників проблем семіотики був і німецький філософ, творець феноменології Едмунд Гуссерль; другий том його «Логічних досліджень», такий, що вийшов в 1901 році, багато в чому присвячений саме цим питанням.