© Ірина Лахоцька "Дотиком слова"

Страшні слова,коли вони мовчать, Коли вони зненацька причаїлись, Коли не знаєш з чого їх почать, Бо всі слова були уже чиїмись. Хтось ними плакав,мучився,болів, Із них почав і ними ж і завершив. Людей мільярди і мільярди слів, А ти їх маєш вимовити вперше. Все повторялось: і краса й потворність, Усе було: асфальти й спориші. Поезія-це завжди неповторність, Якийсь безсмертний дотик до душі. (с) Ліна Костенко