По слідах опалого неба..

Дивною була лиш вона.. Нічне небо поглинуло в себе її погляд..вона в ньому потонула..чи то пак воно в ній..довкола шмигало тепло її дихання, боючися відступитися хоч на крок, щоб не втопитися в морозному повітрі..Лютий..маленька, ніжна сніжинка обережно лягла на її щічку і в мить прісною сльозою скотилася вниз, лишаючи по собі лиш вологий слід, спинилася в кутику... інші "хамки" полохливо спинялися на волоссі, віях, повіках, вустах..шепотом серце випускало на волю крик зламаних дверей відчаю..а в темне небо повільно тікав дим цигарки...що жвава скрипіла при кожному затягуванні..пустка поглинала важкими щупальцями, ставало млосно і незбагненно тихо..навіть вітер у раз спинявся і наче об стіну розбивався на шматки..кумедним вихором думки роїлися над головою..в середині місця не стало..що є не дивно..дивною була лиш вона.. п.с. матиму свій світ.