Плач Єремії

Капела заснована у січні 1990 року Тарасом Чубаєм (гітара, спів) і Всеволодом Дячишином (бас-гітара). 20 і 19 років - саме час для старту, і у березні «Плач Єремії» - вже сформований незалежний проект. Історія розпочалася. Незалежність - одна з визначальних рис команди, яка займала цілком певне місце у загальній течії. Вже на початку 1993 року Тарас Чубай перестане називати себе рок-музикантом - у сенсі традиційного погляду на відповідний стиль життя. Меж для хлопців не існує. Хочеться чогось більшого. «Плач Єремії» важко повноцінно охарактеризувати - всесторонність і неоднозначність, змінність і первинність утворюють неймовірне поєднання, притаманне лише їм. Але у 1992 році з'явилась думка Віктора Неборака, яка, очевидно, є однією з найцікавіший в дискусії про групу: - «ПЛАЧ ЄРЕМІЇ» - найпретензійніша з нової хвилі українських рок-груп. Назва зобов'язує. Претензійність - це концепція групи, яка об'єднує видіння біблійного пророка через поезію одного з найвізійніших українських поетів проклятих 70-х Григорія Чубая з музикою його сина Тараса. Претензійність, звичайно ж , виявляється по відношенню до оточення, яке багате на двійників західних знаменитостей, яке здирає «один з одного» «фірму» або вважає, що рок - це зневажливе ставлення до музики і слів, такий собі пофігізм. «Плач Єремії» шанобливо ставиться до музики і поезії, залишаючись все таки рок-групою. І тому це може здатися претензійним. Використання альта, віолончелі, арфи, відмова від пісенної наспівності, моно логічність подачі тексту як виправдання придбаної назви, не прогнозована будова композицій, які тяжіють до великих форм, вишукана поезія, яку музика не заглушає, а тактовно, зі смаком інтерпретує - все ц е претензія на те, щоб стати феноменом. «Плач Єремії» - позитивна група, різко відмежована від попередньої іронічної хвилі. Категорія рогульства в будь-якому сенсі для неї не існує. Мовний чи музичний суржик для неї не існує теж. Так само, як і весь псевдороковий бруд.