Новини Тереблі

Тере́бля — село в Україні, в Тячівському районі Закарпатської області. Село розташоване на правому боці березі річки Теребля за 18 км на північ від райцентру Тячів і за 10 км від залізничної станції Буштино. Через село проходить шосейна дорога Буштино-Синевир. Населення 5100 осіб. Вперше село Теребля згадується в письмових пам'ятках 1389 року. Існує декілька легенд про виникнення села. За однією з них назва села походить від назви ріки Теребля. За іншою легендою назва села походить від прізвища перших людей Теребел, які поселилися разом з іншими на березі річки. Поступово з роками населення збільшувалося, розселялося все далі і далі від річки і поселення перетворилося в селище. Одна з частин села називається Селищем. Та частина села, де люди оселилися і жили найдавніше називається Старе село (Староселиця - від річки до центру села), а те місце, де оселилися люди пізніше, називається Нове село (Новоселиця - від центру села і до озер). В роки середньовіччя в районі озер в Тереблі добували сіль у шахтах, які належали Угорській державі, королям і приватним власникам феодалам-дворянам. Про наявність безмежних соляних багатств в районі села, а далі до Солотвинських соляних шахт свідчать і бурові розвідки, що проводилися в 50-х роках ХХ ст. не тільки навколо села, а й на його території присадибних ділянах в самому центрі села. Тоді буровики всюди шукали нафту, а знаходили сіль, мінеральні та термальні води. Тепер у селі на їх місці санаторій і водолікувальні ванни для лікування опорно-рухового апарату людей, радикуліту та інших захворювань. В роки середньовіччя село, як і весь теперішній Тячівський район належало до Угорщини, а селяни працювали на угорських феодалів. Вони брали участь у повстанні селян під керівництвом Дєрдя Дожі. Повстання було придушено королівськими військами, а селян змусили сплачувати данину. Всі землі і навколишні села підкорялися королівському Хустському замку, в якому було розміщено військо угорських королів. Селяни всіх навколишніх сіл змушені були своїми тягловими силами завозити більшу частину урожаю в замок для харчування війська. Солдати забирали зерно, худобу, сіно, одяг та ін. Кравці і шевці всієї округи змушені були безкоштовно працювати на військо. На початку XVIII ст.. тереблянці разом з іншими навколишніми селами брали участь у національно-визвольній війні угорського народу проти королівської династії Габсбургів. В економічному відношенні життя тереблянців було тяжким, як і в навколишніх селах. Основним заняттям населення було сільське господарство. Система обробітку була двопільною. Із зернових культур селяни здебільшого вирощували жито, кукурудзу, овес, ячмінь. Господарства тереблянців часто терпіли від повеней і посух, коли врожаї були дуже низькими і приводили до тяжкого життя. Так було, наприклад у 1787 році коли відбулися посухи в усьому районі. У селі крім сільськогосподарських селян, що працювали на полях, жили бокораші, які сплавляли ліс по річці Тереблі, візники ,які возили у замок, кравці, шевці, гончарі, про що свідчать експонати сільського музею. Шили народний одяг із домотканого полотна, взувалися у постоли. Більша частина населення бідувала. Так, дроворуб, який продав дрова за денний заробіток міг купити 0,91 кг хліба, або пів фунта топленого масла, а жнець – 1,36 кг проса, 0,45 кг сала . Важкий соціальний гніт, недоїдання і відсутність охорони здоров'я викликали часті і важкі захворювання на холеру та інші хвороби. В ті роки і зародилося свято – Корела у Дулові, яке відмічають і тепер. Гинули від хвороби і в Тереблі.